Форум | Чат | Щоденники | Клуби | Знайомства | Ігри | Фотоальбоми | Конкурс краси Список користувачів Радіо Пошук
Запам\'ятати Зробити стартовою   
Мій профіль
Спілкування
Розваги
Корисне
Інформація
Послуги
Мова
Реклама
    Мобільна версія порталаnew
RC-SVIT.com » Форум » Суспільство » Народознавство » Українське кобзарство
Нова тема   Відповісти
Роздрукувати тему
Автор Повідомлення
Queen-Mom
Гуру
Гуру

avatar


Зареєстрована:
2003-12-08
Кількість пунктів: 19844
Звідки: Україна

ПовідомленняНаписано: 11 Червня 2008 11:21
   Тема повідомлення: Українське кобзарство
  Відповісти цитуючи    Роздрукувати повідомлення

Кобзарська Трійця
Сьогодні мало хто знає, що кобзарям не годиться аплодувати. Тільки дякувати і давати пожертву. Бо вони — не артисти, а вчителі


В Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара» з 13 по 15 червня пройде кобзарський фестиваль із майстер­класами, виставками, презентаціями, концертами і, звісно ж, стародавніми танцями з живою музикою.

Про що не знають люди
Українське кобзарство майже з часів середньовіччя зберегло традицію, що, як показує час, не вдалося у жодній іншій європейській країні. Однак ця традиція досі була втаємничена, сьогодні нею володіє не більше тридцяти осіб у кількох областях України. Живого діалогу співців із народом, що спостерігався ще на початку минулого століття, немає. А електронні засоби музикування нині, здається, витісняють навіть універсальну гітару.

«Кобзарські інструменти мають великий потенціал, — переконана одна з організаторів фестивалю, вчений секретар Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара» фольклористка Катерина Міщенко. — На них дуже легко вчитися. Усе, що зіграєш, буде мелодією. Більшої музичної кваліфікації вимагає лише кобза, в якій поєднані техніки гітари, скрипки і традиційної бандури. Ці інструменти дуже мобільні, легенькі — закидаєш на плечі і йдеш. Вони не поширені тільки тому, що люди про них не знають». Серед братчиків Кобзарського цеху небагато професійних музикантів, зате є лікарі, літератори, художники, мовознавці, історики. Адже кобзарство — це не самовираження митця на сцені, а філософська традиція, своєрідний спосіб життя. Серед учасників фестивалю — режисер Олесь Санін, Тарас Компаніченко, Ярема (Вадим Шевчук), Едуард Драч, Тарас Силенко, Кость Черемський, Юрко Фединський. І, звісно ж, цехмайстер Микола Товкайло, Володимир Кушпет, Михайло Хай.

Не випадково місцем проведення фестивалю обрали Музей Івана Гончара. Його засновник, скульптор і громадський діяч Іван Гончар, ще з 1960х років приймав у себе кобзарів — зокрема, засновника сучасного Київського кобзарського цеху Георгія Ткаченка. А кобза й ліра з колекції приватного музею Гончара слугували зразками для відродження традиційних кобзарських інструментів.

Останніми роками в оновленому музеї уже кілька разів відбувалися мініфестивалі й виставки кобзарських музичних інструментів. Цього разу також експонуватиметься виставка інструментів, фото і архівних матеріалів, а також книг і дисків про кобзарство. У п’ятницю і в суботу з ранку до обіду будуть майстер­класи з таких інструментів: старосвітська бандура, кобза, ліра, торбан. Цехові майстри покажуть охочим, як майструвати кобзу чи ліру, поділяться секретами вибору «музичної» верби чи клена. Вечорами впродовж трьох фестивальних днів відбуватимуться концерти, а в неділю ще й будуть танці — традиційні українські, у супроводі троїстих музик. Гості переглянуть фільм «Мамай» Олеся Саніна та документальну стрічку Ганни Яровенко «Фієста» про сучасного кобзаря з Черкащини Михайла Коваля.

Чому вирішили влаштувати фестиваль саме на Трійцю? «На Трійцю, за традицією, розпочиналося кобзарювання, а на Покрову завершувалося, — розповідає цехмайстер Київського кобзарського цеху, археолог Микола Товкайло. — Кобзарі в старі часи кріпилися до якоїсь церкви, мали там свою ікону. Як правило, як у козаків, так і в кобзарів, іконоюпокровителькою був образ Покрови Пресвятої Богородиці. У Київського кобзарського цеху теж виробилася традиція збиратися на Трійцю біля церкви Івана Богослова, що на території Михайлівського монастиря. Ми освячуємо там інструменти, які змайстрували за рік, хлопці співають псалми і думи...».

Книги, фільми і школа
Київський кобзарський цех утворився десь у середині 1970х. На той час кобзарська традиція вже була перервана, причому штучно. «За більшовицької окупаційної влади явище кобзарства було прирівняне до жебрацтва, а інструменти були названі «куркульськими, буржуазними, націоналістичними» й підлягали винищенню, — розповідає Микола Товкайло. — Носіїв «жебрацьких» і «куркульських» традицій також винищували. Після розстрілу кобзарів у Харкові у середині 1930х традиція, здавалося б, перервалася. Водночас нова влада почала виробляти «радянський» репертуар, підпорядкований ідеологічному апарату. Звичайно, традиційні бандуристи, які нікому не підпорядковувалися, випадали з цієї системи». Режисер Олесь Санін тепер працює над історичним фільмом про нищення кобзарів у 1930ті роки.

Утім певний зв’язок залишався. Художник і музикант Георгій Ткаченко, який перейняв у незрячих співців репертуар у не спотвореному вигляді й зберіг традиційну бандуру, передав свої знання кільком наступникам, які заснували Київський кобзарський цех. Кость Черемський у Харкові навчився грати у кобзаря Парфіненка. На початку 1990х до цеху приєдналося багато молоді. Братчики відновили старовинні інструменти. Скажімо, кобзу і торбан, які мовчали вже понад 100 років. «Але в тому вигляді, в якому традиція побутувала у ХІХ столітті, ми її, звісно, не можемо відродити. Та й не ставимо такої мети», — каже Микола Товкайло. Так, лебійська мова незрячих майже не використовується. Хоча братчики знають, що така мова є, і є її словник. Визвілка — своєрідний іспит і надання права кобзарювання, практикується, але не в такому вигляді, як колись. В давнину братство опікувалося всім — моральною підготовкою учня, навчанням. Сьогодні в кобзарів також є учні. «Коли учень готовий вчитися — учитель завжди знаходиться, — переконаний Микола Товкайло, який свого часу так захопився ідеєю навчитися грати на старовинній бандурі, що знайшов учителя Георгія Ткаченка, і після цього вже сам навчав хлопців майструвати музичні інструменти у Переяславі. — Основу репертуару в старі часи й тепер становлять релігійні канти і псалми. Коли складали «іспит», треба було обов’язково знати не менше десяти псалмів і хоча б одну думу. Нині кобзарі знають, окрім псалмів, хто двітри, а хто й по вісім­десять дум...».

За часи незалежності вийшло чимало книг про колишнє і сучасне кобзарство, які написали цеховики Михайло Хай і Кость Черемський. Володимир Кушпет видав книжку «Старцівство» і самовчитель гри на кобзі, лірі й торбані.

Кобза і бандура
Сьогодні мало хто знає, що кобзарям не годиться аплодувати. Тільки дякувати і давати пожертву. Бо вони — не артисти, а вчителі. У їхніх думах і псалмах розповідається про моральноетичні проблеми, які залишаються незмінними у будьякому столітті. Заздрість, гнів, неправдивість одвіку гризуть людські душі, а милосердя, чесність і стриманість ллються бальзамом на душевні рани. В давнину сліпих кобзарів називали старцями. Первісно це слово означало «мудрець», а згодом стало синонімом жебрака.

«У козацькі часи були кобзарі — носії епічної традиції — й музики, які грали на кобзі й бандурі переважно для себе, — розповідає Микола Товкайло. — Проте в умовах колоніального режиму тодішня провідна верства масово русифікувалася або спольщувалася, поривала зв’язок із своїм народом. Це також одна з причин зникнення кобзарів. Якщо у XVIII столітті бандура, торбан, кобза були дуже популярними навіть при дворі великих магнатів, то в XIX столітті еліта забула про ці інструменти».

Бандура і кобза — це два різні інструменти, що несли одну традицію. Як розповів цехмайстер, співців назвали кобзарями після Тараса Шевченка. Хоча, перед цим їх називали і Божими людьми, і старцями. Лірники ходили по всій Україні, а кобзарі винятково на Лівобережжі. Були окремі школи лірників на Волині, Київщині, Житомирщині й Білоруському Поліссі. Дуже шкода, що науковці мало цікавилися лірницькими кантами і псалмами. Леся Українка переважно записувала думи, бо вони зникали, а псалми співали повсюдно. Але на сьогодні збереглося не так багато їх записів.

А на початку ХХ століття серед освіченої інтелігенції виникла думка, що для розвитку української музики потрібно переходити на нові музичні лади і змінювати інструмент. Таким чином діатонічна старосвітська бандура була підмінена хроматичним інструментом з іншою кількістю струн, з іншим способом гри. Це дуже збіднило українську музичну культуру — адже традиційну бандурну музику на новому академічному інструменті відтворити неможливо.

Утім, може це природня еволюція інструмента, і не потрібно повертатися до первинного варіанту? «Порівняймо бандуру і скрипку — ці обидва інструменти виникли і сформувалися приблизно в один час, у XVI—XVII століттях, — відповідає Микола Товкайло. — І що зі скрипкою сталося за ці 500 років? Вона майже не змінилася відтоді, і це не вважається недоліком. Бандура ж протягом ХХ століття перетворилася на зовсім інший інструмент. На новій бандурі можна виконати Скрябіна, Баха чи Генделя, але не українську народну музику, що писалася для бандури». Утім цехмайстер Кобзарського цеху переконаний, що «переназивати» громіздку перероблену бандуру не варто: «Ми розрізняємо, але не протиставляємо ці два інструменти — традиційний і академічний. За час, відколи новий інструмент утвердився, виникли цілі школи і системи навчання таких бандуристів. Це вже повноправний елемент української культури. Але й правдиву традицію забувати не слід».


http://www.umoloda.kiev.ua/.../
Наталка ЛЕЩЕНКО,
Ярослава МУЗИЧЕНКО
_________________
Нема життя без кулемету
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення Гостьова книга Почитати щоденник користувача Переглянути фотоальбом користувача
F@Ns
Входить у смак
Входить у смак

avatar


Зареєстрований:
2008-07-08
Кількість пунктів: 10
Звідки: Україна

ПовідомленняНаписано: 10 Липня 2008 13:09
   Тема повідомлення: Українське кобзарство
  Відповісти цитуючи    Роздрукувати повідомлення

Украинские козаки ыч нормальная тема пасиб за сообщение )
немає за що, але звернiть увагу на правила порталу. Дякую. Queen-Mom
_________________
пам па рам па па )))
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення Гостьова книга Зайти в клуб користувача Почитати щоденник користувача
Назарук_Дмитро
Довгожитель
Довгожитель

avatar


Зареєстрований:
2010-07-05
Кількість пунктів: 1577
Звідки: Україна

ПовідомленняНаписано: 02 Грудня 2010 03:03
   Тема повідомлення: Українське кобзарство
  Відповісти цитуючи    Роздрукувати повідомлення

Дцже цікава інформація про кобзарів та українські інструменти, навіть не задумувався про те, що бандура це український інструмент, також про те, що кобзарям аплодувати не можна... мені сподобалось
_________________
Ми бачим те, що очікуєм побачити, а не обов'язково правду...
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення Гостьова книга Подивитися анкету користувача з відділу знайомства Зайти в клуб користувача Почитати щоденник користувача Переглянути фотоальбом користувача
Тезко
Філософ
Філософ

avatar


Зареєстрований:
2010-03-18
Кількість пунктів: 6813
Звідки: Південна Африка

ПовідомленняНаписано: 29 Грудня 2010 10:06
   Тема повідомлення: Українське кобзарство
  Відповісти цитуючи    Роздрукувати повідомлення


http://www.slovoor.info/.../St20Zha.htm

ЗАКАТОВАНА ПІСНЯ.
Історія знищення кобзарства мовою документів
(скорочено)

«Ой скажи ж ти, вітре, де біліють кості
Довговусих, мудрих сивих співунів?
Бо не знає ненька Україна й досі,
Де лягли у землю двісті кобзарів»
( В.Рафальський. «Дума про кобзарів»)
У всі часи кобзарів переслідували. На них полювала польська шляхта, над ними знущалася царська поліція… Але, незважаючи на все це, кобзарство жило в народі. І не просто жило – воно діяло! Скільки найкращих синів і дочок українського народу виховалося на кобзарських думах! Скількох кобзарська пісня підняла на боротьбу проти гнобителів!

Та ніколи кобзарство не переживало таких утисків і переслідувань, як за часів Сталіна. Все було спрямоване на викорчування кобзарства як явища. Звернімося до фактів. Федір Лавров у книзі «Кобзарі» (К., Мистецтво, 1980, стор. 42–45) наводить матеріали про те, що на початку нашого століття «…в самій тільки Київській губернії, за підрахунками статистичного комітету, було 239 кобзарів і лірників… лише в невеликих районах двох повітів Харьківському та Богодухівському… нараховувалось 28 кобзарів і 37 лірників. У Полтавській губернії зібрано відомості про 76 кобзарів, у Чернігівській – про 25». Якщо взяти до уваги те, що кожен кобзар мав по кілька учнів, то приходимо до висновку, що чисельність народних співців була досить-таки значною…

А коли в квітні 1939 року скликають так звану «Першу республіканську нараду кобзарів та лірників України», на неї могли зібратися лише 30 народних співців. Постає закономірне запитання: невже кобзарство, яке віками переживало тяжку наругу і переслідування, зберігало свою чисельність навіть у часи найжахливішої русифікації і нищення українства російськими монархами, за порівняно короткий час Радянської влади так різко скоротилося?

Харківська молодіжна патріотична організація «Сокіл» поставило собі за мету дослідити цю страшну трагедію українського народу. Наведу деякі матеріали, насьогодні вже зібрані «Соколом».

Компанію переслідування кобзарів ми спостерігаємо вже в кінці 20-х років, коли ставилося під сумнів навіть право на саме існування кобзи-бандури. У пресі того часу читаємо: «Можна сміливо стверджувати, що кобза вмерла разом зі своєю епохою, бо новий економічний і культурний етап вимагає нових пісень і нової музики». Або: «Якщо ми зараз пропагуємо не плуг, а трактор, не каганець, а електричку, то чи можливо одстоювати кобзу – цю музичну соху?!». Висновок з таких статей завжди один – «кобза надто міцно зв’язана з націоналістичними елементами української культури» і тому її треба відкинути як ворожий інструмент, а замість неї поставити … «кудесніцу-гармошку», яка може стати і до певної міри вже стала знаряддям музичного виховання мас…». Гоніння на бандуру, а значить і на тих, хто грав на ній не обмежуються пасквільними статтями у пресі. На практиці робиться все для того, щоб не допустити широкого використання кобзи-бандури. Починаючи з 1930 року «раптово» розпадаються «через відсутність тверезого керівництва» (як тоді писалося) численні кобзарські гуртки та сільські «капели бандуристів».

Але по-справжньому відкрита й «узаконена» боротьба за викоренення кобзи-бандури, а разом з тим і кобзарства починається з пленуму Всеукраїнського комітету спілки працівників мистецтв, що відбувся у грудні 1933 року. На цьому пленумі виступає з доповіддю А.Хвиля, котрий був причетний до репресій десятків видатних діячів культури України. Хвиля закликає оголосити кобзу та бандуру «класово ворожими» тільки за те, що вони ніби орієнтують «музичний фронт» на «часи гетьманів» та «козацької романтики».

Розповідає австралійський бандурист Віктор Мішалов, що доклав багато зусиль до вивчення питання знищення українського кобзарства: «В 30-х роках почалося якесь гоніння на кобзарів та лірників, їх нікуди не пускали, ніде не давали їм виступати. Про це є безліч свідчень, крім того, ці факти добре описані Гнатом Хоткевичем в його матеріалах про кобзарів та лірників…». У пресі цього часу якщо і з’являються матеріали про кобзарів, то тільки «викривальні». Наведемо приклади з найхарактерніших статей про кобзарство того часу: «Через абсолютну безконтрольність і злочинну байдужість організаторів… пропускається явно ворожий матеріал. Сумнівні бандуристи… під виглядом народної творчості протягають старий націоналістичний мотлох». Висновок статті – треба вжити якнайрішучіших заходів щодо викорінення «кобзарського націоналізму».

Але вінцем переслідування і цькування кобзарів став «покритий мороком таємничності і моторошної легендарності» (К. Стефаник «Знищене кобзарство») так званий кобзарський з’їзд, що, за багатьма свідченнями, відбувся взимку 1934–1935 р. у Харкові. Звернемося до матеріалів. «В середині 30-х років Перший Всеукраїнський Конґрес лірників та бандуристів було проголошено. І всі народні співці змушені були разом збиратися і дискутувати їхнє майбутнє. «Життя стало кращим, життя стало веселішим!» – говорив Сталін. Ці сліпці йому повірили. Вони приїхали на конґрес із цілої України, із маленьких забутих сіл. Було кілька сот їх присутніми на конґресі. Це був живий музей, жива історія України, всі її пісні, її музика і поезія. І ось майже всіх їх застрелили, майже всі ці жалісні співці були вбиті» («Заповіт: Спогади Шостаковича». Лондон. 1939 р., стор. 165).

«В 1935 році кобзарів знищили, а співців, що залишилися в живих, примусили співати Партії і Сталінові». (Леонід Плющ «Карнавал історії», Нью-Йорк, 1979, стор. 298).

Розповідає харківський кобзар А.Парфіненко: «По сталінському наказу забирали всіх… Були облави на базарах. Забрали багато інвалідів, були й кобзарі там. Була одна сім’я. Прокіп Маловичко, жінка Мотря і троє дітей – всі вони дуже добре співали. Жили вони в Амурі під Дніпропетровськом. Вночу їх забрали, навіть не сказали, що їм брати – чи харчі, чи якийсь одяг, повезли і погрузили в ешелон, де багато вже було нагружено кобзарів з інших міст України. Очевидячки, ішов цей ешелон із самого Києва. Доїхали вони до Харкова, там приєднали до них ще дуже багато кобзарів. По деяких підрахунках, було їх триста тридцять сім. Доїхали кобзарі і всі ті, котрих забрали у Дніпропетровську, до Москви, з Москви їх направили в Сибір. Довезли до якогось невідомого місця, де зовсім не було ніякого житла, 150 кілометрів, як потім я взнав, було до найближчого житла. Безумовно, там уже була хурделиця, морози були… Всі люди роздягнуті, без одягу, без нічого. Міліція скинула їх на поле… З одного боку стали провідники, а з іншого міліція, так ніхто з них не зміг потрапити назад у потяг. Осталися вони, майже всі загинули. Але Мотря Маловичиха не загинула. З нею живим залишився її наймолодший син. Вони якось добралися до житла, ходили по хатах, просили хліба… Там вони добралися на Україну. Але до свого рідного дому прийти боялися, бо якби вони прийшли, то все одно їх би вбили».

Офіційно проведена перша республіканська нарада кобзарів та лірників у квітні 1939 року відбулася при участі лише 30 народних співців…

Ми не маємо права забувати про цю трагедію Українського народу, забуття про неї є тяжкою нашою провиною…

Кость ЧЕРЕМСЬКИЙ
_________________
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення Гостьова книга Подивитися анкету користувача з відділу знайомства Почитати щоденник користувача Переглянути фотоальбом користувача
Нова тема    Відповісти Ваш часовий пояс: GMT + 1 Година
RC-SVIT.com » Форум » Суспільство » Народознавство » Українське кобзарство
Сторінка 1 з 1

 

Схожі теми:
   Форум   Тема   Автор   Останнє 
Немає нових повідомлень Флейм Українське село
[Перейти до сторінки: 1, 2, 3...11, 12, 13, 14, 15, 16]
Джер 13 Березня 2012 19:27
D-Misha Переглянути останні повідомлення